Перейти до вмісту

«Я РОЗУМІЮ СТУДЕНТІВ, ЯКІ НЕ ХОЧУТЬ ОБИРАТИ РЕЛІГІЄЗНАВСТВО…», – В’ЯЧЕСЛАВ АГЕЄВ

    На початку вересня у невимушеній атмосфері львівського парку, попиваючи смачне горіхове лате ми зі Славком Агеєвим розмовляли про майбутнє українського релігієзнавства, а ще про кінець світу, про Церкву Великої Качки і, звичайно, про Майстерню Академічного Релігієзнавства. Що про це все думає автор книги «Релігія має померти, або У кого ми повіримо після Бога», майбутній клінічний психолог, релігієзнавець за освітою, засновник релігійної організації Церква Великої Качки, академік качкологіки в Академії Вищих Качиних Наук, інтелектуал та друг МАРу В’ячеслав Агеєв.

    – Почнемо із актуального)) Що ти думаєш про українське релігієзнавство? Яке в нього майбутнє?

    – Я думаю, що йому капці.

    – Ммм… А чому?

    – Чому?! Тому, що в нього немає бабла, воно саме не вміє або не хоче, навчитися заробляти собі гроші. Тому, що релігія в секулярних інституціях наростає, а саме релігієзнавство з цим ніц не робить.

    – Кажеш, капці релігієзнавству… А не капці, тому що бракує ресурсу, людського ресурсу? Сьогодні ніхто або майже ніхто, не хоче вступати на спеціальність «релігієзнавство».

    – А чого ж їм хотіти? На яку зарплату вони можуть розраховувати як релігієзнавці? 6 років фігачити на магістра, плюс три роки на кандидата наук і отримати яку ставку?

    – Починати доведеться з мінімальної зарплатні…

    – Отож!!! Реалістично, якби я був студентом-першокурсником, я б навряд чи йшов на релігієзнавство. Хіба в мене є якесь джерело пасивного доходу, в якому я впевнений і тому можу робити те, що хочу і слідувати бажанням пізнання всієї тієї шизні, яка є в релігії.

    – Що ти і зробив, написавши книжку «Релігія має померти, або У кого ми повіримо після Бога». Вона ж дотична до релігієзнавства? Чи не так?

    – Я не знаю наскільки вона дотична. Наприклад, у своєму огляді книги, наш дуже авторитетний колега Олег Кисельов виніс вердикт, що книгу навряд можна назвати релігієзнавчою. Насправді так і є, поклавши руку на серце, скажу: вона не схожа на книжки, які пишуть українські релігієзнавці.

    – Не схожа, не означає не релігієзнавча. По-перше, ти пишеш про когнітивне релігієзнавство…

    – Так, я це згадую, бо без цього картинка не повна.

    – Це вагомі згадки. В українському релігієзнавстві навіть наукових статей на цю тему бракує, а тут – наукпоп.

    – Знову ж таки, це питання до українського релігієзнавства і його кризи. Тому що нейрологія релігії, когнітивне релігієзнавство – це та база, на якій можливий наш діалог з науковцями з цивілізованих сфер науки і якщо ми не здатні говорити цією мовою, то біологи на нас дивляться як на теологів і вважають нас несповна розуму гуманітаріями, з якими не можлива конкретна розмова, не можливо порозумітись.

    – Окей, ця книжка не академічна, а науково-популярна, але це ще краще, бо нам такого продукту взагалі бракує. Більше того, не кожне видавництво береться таке друкувати, тому дякуємо видавництву «Віхола» за твою книжку! І давай трохи про неї. То в кого ми маємо повірити після Бога?

    – Відповідь є у книжці! Якщо її уважно читати, якщо слідувати тим потоком питань, які там поставлені, то можна логічно провести ланцюжок і докопатись до відповіді. Звичайно ж, я вам не буду полегшувати це завдання.

    – Окей. А що буде з релігією?

    – Зараз ніхто не може передбачити, що з нею буде. Зараз ми навіть не можемо збудувати приблизний тайм-лайн трансформації релігії, тому що на горизонті поява крутих квантових суперкомп’ютерів, поява штучного інтелекту і це буде така трансформація нашого життя, що поки ми не можемо уявити як це буде. І, звичайно, ця трансформація життя буде тотальною, вона торкнеться, не просто торкнеться, а вона трансформує усю релігійну реальність з найнижчого нейрофізіологічного рівня, когнітивки, базових патернів поведінки, тих, що з нами ще з часів Африканської Савани, холодних печер Європи і всього цього. Усе це, скоріш за все, якщо ми не знищимо себе раніше, ми зможемо трансформувати. І що буде на виході ніхто сказати не може, в силу того, що дуже багато невідомого на горизонті…

    – Але вже є перші дзвіночки…)

    – Так, їх дуже багато. Як на мій такий пререлігієзнавчий погляд, вони вилазять у всіх сферах життя і той хто уважний їх побачить.

    – Наприклад, книжка «Феномен онлайн-причастя» під редакцією Д. Горєвого і Т. Деркач не є таким дзвіночком? Сакральне за певних обставин може переходити і трансформуватись у віртуальній реальності. Хоча по тексту книги цей феномен виглядає дуже негативно.

    – Так, але з певної точки зору, жах ситуації в тому, що реально йдеться про вчорашній день. Яка проблема онлайн-причастя? Люди, ви про що? На горизонті клони, заміна тіл, на горизонті розширення нашого всесвіту, на горизонті такі можливості гри з нашою нейрохімією, відкриваються можливості таких досвідів, які ми навіть уявити не можемо! А тут заруба через онлайн-причастя?!!

    – Але поглянь, як цікаво вибухнуло! Православна церква в Україні найбільш ортодоксальна, фундаментальна, швидше чогось подібного можна було чекати від католиків. Але це сталось, вибухнуло і прогриміло. Списали усе на пандемічний період до якого усі були не готові. Але як ти думаєш, це остання пандемія з якою стикнеться людство?

    – Звичайно, буде ще тих пандемій і людство буде переходи в онлайн, тому що це зручно, це комфортно. Тому, що ми навчились створювати юзер-експіріенси, які туди заманюють і роблять перебування там приємним. Тому ми туди всі підемо, а як тільки з’явиться можливість безпечно це зробити, ми заженемо собі в голови чіпи і нікуди від цього не дітись. Та скоро буде інтернет в голові, а ми от ще все про онлайн-причастя говоримо…

    – Цікава фраза «ми туди всі підемо», у віртуальну реальність. Багато людей вже туди втікають. Цей елемент втечі зараз дуже на часі. Чи ти, як майбутній клінічний психолог, розглядаєш віртуальну реальність як середовище куди будуть ще більше втікати, бо немає куди втекти?

    – Тут двояко. Все залежить від точки зору. В першу чергу, потрібно досліджувати позицію бізнесу, який вкладає в це гроші і тих ідей, які в цих середовищах є, і які формують цю майбутню реальність. Задумка в тому,  щоб заробити гроші за рахунок створення нових середовищ, нових можливостей, в тому числі можливостей для заробітку грошей. Тому буде робитись дуже багато всього, щоб ця реальність стала максимально зручною, наш функціонал в ній максимально можливим, розширити його поза будь-які межі… Елемент втечі звичайно є, він з нами завжди як і релігія: тільки люди навчилися чимсь впорюватися, деякі люди впорювалися більше, ніж це здорово, і впорювалися так, що це шкодило їхній соціальній адаптації, хоч там якоюсь бражкою, якимось недоалкоголем з фруктів, що забродили. Колись там, десятки тисяч років тому, це все було і залежність, хоч від різних речовин, що змінюють свідомість, хоч від фейсбука чи ютуба, чи відеоігор, вона має багато чого схожого. І, звичайно ж, у новій віртуальній реальності буде ще більше ключиків, які зможуть нас зачепити і затягувати, але це друга тіньова сторона, сторона шкоди, але є сторона конструктивна і це сторона як от зробити наше існування цікавішим, функціональним та розширити наші можливості.

    –  Ти можливо пригадуєш, на початку 2000-х років Януш Вишневецький видав таку книжку «Самотність у мережі». Тоді люди ще не розуміли цілком, що таке мережа, але оці втечі у віртуальну реальність часто втечі від проблеми або втечі від самотності, але ж мережа має і зворотній ефект, як будь-що, і оці залежності, про які ти згадав, вони можуть додати тобі роботи.

    – Звичайно, тому я обрав клінічну психологію.

    – Тобто серед професій майбутнього не релігієзнавство?

    – Релігієзнавству буде якесь місце, звичайно, але тут питання, а в українських реаліях – базове питання: на що релігієзнавцю жити і якщо він хоче розмножуватися, то за що годувати своє потомство релігієзнавче. І тут, поки що, ситуація виглядає проблематичною, тому я розумію студентів, які не хочуть обирати релігієзнавство.

    – Добре, повернімось тепер до Славка Агеєва! Ти є засновником релігієзнавчого експерименту «Церкви Великої Качки», розкажи нам ще трохи про неї. У качки багато прибічників?

    – У Качки прибічників найбільше з усіх світових релігій, притому в багато разів! Наші послідовники це вся родина Анатідае (Качкові), куди входять і гуси,  лебеді і 18 видів самих качок та ще багато всього дзьобатого, крилатого, яке значно досконаліше людини.

    – І як воно, вигідно заснувати таку церкву?

    – Звичайно!!!

    – Може релігієзнавцям пора не лише досліджувати, але й засновувати нові релігії? Чи качки не дуже донатять церкву?

    – Качки мають підступний план як захопити світ, тому їхні інвестиції на поверхні не помітні, але це не значить, що їх немає.

    – Ясно. А якщо серйозно, яка реакція людей на Церкву Великої Качки?

    – Реакція від «Вау, це супер класно! Що ви курите? Дайте нам такого покурити!»  до «Свят, Свят, Свят, Боже упаси!». І це саме той спектр реакцій, який нам потрібний, тому все за планом.

    – Ти особисто є прибічником Качки?

    – Мої основні практики – це буддизм-каченізм, це  практики, які не суперечать одна одній, тому що  буддизм – це качковдохновенна релігія.

    – І коли качки захоплять світ?

    – Це було б дуже необачно з мого боку розкривати дати, бо ми знаємо помилки Свідків Єгови, тому передчасно про це говорити не будемо.

    – Тобто людство ще може трохи пожити чи вже готуватися до кінця?

    –  Навертатись в Качку, продавати квартири і віддавати гроші Церкві – це завжди благо і хороша поведінка, за яку воздасться.

    – І поки наші читачі обривають телефони нотаріусів, щоб продати свої квартири, ми повертаємось до серйозного. За що любиш і донатиш МАР?

    – Так це ж частина хитрого плану качок, який полягає в захоплені світу!

    – Тобто серед МАРівців вже є багато послідовників Качки?

    – Звичайно, дуже багато, просто вони не паляться.

    – А якщо серйозно, за що любиш МАР чи не любиш?

    – Дуже люблю МАР! Це чудова організація. Декого в ній я звичайно люблю підтролювати, але МАР робить хороші добрі справи. І загортають релігієзнавство в якусь таку фольгу, коли більш блискучу, коли менш блискучу, але як без цього. І це краще, аніж загортати релігієзнавство в обгортки газети «Правда» на такому огидному радянському пожовтілому папері. Це значно краще!

    – Не задумуючись – найкращий проект МАРу?

    – Літня школа з буддизму!!!

    – Що побажаєш МАРу в теперішньому і майбутньому (окрім того, що готуватись до кінця качиного світу)?

    – Для початку – переглянути свою політику і рецептуру до вживання речовин, які змінюють свідомість. І потім, вже переглянувши її, зробити висновки та імплементувати це в свою діяльність і гнати, гнати і гнати!

    Пила лате і розмовляла Уляна Севастьянів